Книга загалом залишає по собі присмак приємний.
Ніби хтось турботливий акуратно тебе оточує мʼяко поданою інформацією,показує тобі дорогу,по якій тобі пройти або почати йти.
Від того вдвічі неприємніше знаходити такі висловлювання:
-насправді чоловікам важче проживати травматичні події ,бо їм властиві уявляти себе сильними.після такої ситуації в них часто ламається ідея їхньої мужності. Жінки менш схильні приділяти увагу фізичній силі,тому й складні непередбачувані ситуації зазвичай переживають легше.
-чоловіки і жінки інколи можуть по-різному реагувати на зґвалтування,бо чоловіки мають схильність відчувати сильний сором за втрату своєї мужності.
Я не психолог і не психотерапевт,як читача мене це порівняння обурює.
Автор неодноразово попереджає щодо можливості ретравматизації і як важливо цього недопускати. Хіба зґвалтована жінка ,чиє оточення обезцінило факт її зґвалтування,як це в нашому суспільстві відбувається часто,не проживе ретравматизації,читаючи ці порівняння?
Автор посилається на якісь конкретні дослідження щодо ступеня тяжкості травми жертв зґвалтування спираючись на приналежність до статі?
Дуже неприємний післясмак.